• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Сторінки спеціалістів
• Сторінка психолога

Сторінка практичного психолога

Практичний психолог Руденко Світлана Володимирівна.

Дитячі примхи

Нерідко батьки скаржаться на примхи й упертість дитини. Проте вважати примхи чимось притаманним тільки дитинсту абсолютно неправильно. Діти не народжуються примхливими і це аж ніяк не є їх віковою особливістю. Інша справа, що примхи найчастіше виявляються у дошкільному віці.

У чому ж виражається вередливість дітей? Насамперед у швидкій зміні емоційних станів, що зовні виявляється у нелогічних, з погляду дорослих, бажаннях, у вчинках позбавлених сенсу. Примхи є наслідком властивої дітям імпульсивності, пов'язаної з переважанням чуттєвих процесів над вольовими.

Причини їх виникнення можуть бути різними: перевтома, перенасичення враженнями. Примхи бувають інколи й провісниками захворювання. Буває, що маля капризує і після одужання, що подекуди пов'язано зі слабкістю після хвороби. А найчастіше з тим, що звикнувши до підвищеної уваги батьків малюк хоче зберегти її. От чому бажано, щоб ставлення до дитини, здорової чи хворої, було завжди рівним - м'яким, розумно вимогливим, без істотних перепадів.

І звичайно ж, вередливість дітей може зумовлюватися неправильним вихованням. Збагнувши слабкість своїх рідних, малюк починає використовувати її в егоїстичних цілях, щоразу домагаючись задоволення будь-яких забаганок. Дитячі примхи часто поєднуються з упертістю, як одним зі способів добитися свого. Упертість відрізняється від примхливості тим, що примхлива дитина "ниє", плаче, а вперта "не чує" ваших прохань і вказівок, вчиняє як заманеться ігноруючи заборони.

Упертість часто плутають з наполегливістю. Ці якості трохи подібні між собою за зовнішнім вираженням. Проте впертість - негативна якість дитина, а наполегливість - позитивн риса, яка потребує заохочення та підтримки. Упертість властива розпещеним дітям, які звикли до надмірної уваги і до того, що завжди добиваються свого. Вона виникає також тоді, коли малят часто осмикують, гримають на них, обмежують нескінченними заборонами і це є захисною реакцією дитини прти надміру виховних заходів.

Чи можна протидіяти примхливості та капризуванню? Багато що тут залежить від батьківського терпіння. Ми іноді помічаємо, що самі провокуємо дитячі примхи. Навіть те, як і в якій формі ми забороняємо, має значення для ваших синів та доньок. Якщо ваша заборона звучить категорично і дитина знає, що коли ви сказали "ні", то так і буде, вона не витрачає марно зусиль на те, щоб протидіяти вам. Також дуже важливо щоб "ні" сказане батьком, було підтримане всією сім'єю. І щоб дитина, як досвідчений психолог, не намагалася маніпулювати дорослими, граючи на тому, що вони не вміють домовитися між собою.

Якщо ж ваше "ні" виглядає так, що ми забороняємо й водночас подаємо надію, то тут готуйтеся до тривалої облоги і вельми ймовірного відступу. Не забуваймо про вік дитини, її індивідуальні особливості. До кожної має бути свій підхід: до однієї суворий, мобілізуючий тон, лагідність. м'якість, добре слово до другої, необразливий жарт, який допомагає дитині вийти із становища в яке вона сама себе поставила - до третіх.

Добрий ефект може дати застосування ігрових прийомів. Вони без видимого для дитини тиску допомагають відволікти її, настроїти на інше.

Варто ще й ще раз замислитися: чи не криється причина примхливості у тому що ми не зуміли наповнити життя сина чи доньки цікавим змістом, не виробили в них смаку до корисної діяльності, позбавили їх товариства ровесників? Чи не байдикування та відсутність нових вражень призвели до цього? Якщо це так, слід вжити термінових заходів, щоб покінчити з дитячим неробством, наповнити життя наших рідних дітей корисною діяльністю. Коли малюк зайнятий чимось цікавим, йому ніколи вередувати та й не хочеться.

Не забувайте про трудові доручення, про те, що дитина повинна мати свої обов'язки в сім'ї. Навіть найменших корисно привчати виконувати нескладні трудові операції, залучати до самообслуговування.

Пам'ятаймо, що дитина має таке саме право на повагу, як і доросла людина. Ігнорування цього - серйозна помилка у вихованні. Поважаймо її старання, намагання, невдачі й сльози.

Батьки та вихователі мають дуже уважно вивчати дітей, вникати у їхній внутрішній світ, знаходити спонукальні мотиви їхньої поведінки. Адже все досягнуте муштрою, насильством, заборонами - нетривке і ненадійне. І коли слухняна, послушлива дитина раптом стає впертою і непокірливою, то найчастіше це свідчить про її прагнення до самовираження, самодіяльності. "Не треба гніватися на те, що дитина є тим чим вона є" - зазначав Януш Корчак у своїй праці "Як любити дітей". І справді, не треба.

Коментарi